Види заходів протидії загрози безпеки. Правові основи забезпечення безпеки

Види заходів протидії загрози безпеки

Виділяють  категорії моделі безпеки:

• аппеліруемость (англ. non-repudiation) — здатність засвідчувати дію чи подію так, щоб ці події або дії не могли бути пізніше відхилені;
• підзвітність (англ. Accountability) — забезпечення ідентифікації суб’єкта доступу та реєстрації його дій;
• достовірність (англ. reliability) — властивість відповідності передбаченій поведінці чи результату;
• аутентичність або справжність (англ. authenticity) — властивість, що гарантує, що суб’єкт або ресурс ідентичні заявленим.

Метою реалізації інформаційної безпеки будь-якого об’єкта є побудова Системи забезпечення інформаційної безпеки даного об’єкту. Для побудови та ефективної експлуатації системи забезпечення інформаційної безпеки необхідно:

• виявити вимоги захисту інформації, специфічні для даного об’єкта захисту;
• врахувати вимоги національного та міжнародного Законодавства;
• використовувати напрацьовані практики (стандарти, методології) побудови подібних системи забезпечення інформаційної безпеки;
• визначити підрозділи, відповідальні за реалізацію та підтримку системи забезпечення інформаційної безпеки;
• розподілити між підрозділами області відповідальності у здійсненні вимог системи забезпечення інформаційної безпеки;
• на базі управління ризиками інформаційної безпеки визначити загальні положення, технічні та організаційні вимоги, що становлять Політику інформаційної безпеки об’єкта захисту;
• реалізувати вимоги Політики інформаційної безпеки, впровадивши відповідні програмно-технічні засоби і способи захисту інформації;
• реалізувати Систему менеджменту (управління) інформаційної безпеки (СМІБ);
• використовуючи СМІБ організувати регулярний контроль ефективності системи забезпечення інформаційної безпеки і при необхідності перегляд і коригування системи забезпечення інформаційної безпеки і СМІБ.

Організаційно-технічні і режимні заходи і методи.

Для опису технології захисту інформації конкретної інформаційної системи зазвичай будується так звана Політика інформаційної безпеки або Політика безпеки розглянутої інформаційної системи.

Політика безпеки (інформації в організації) (англ. Organizational security policy) — сукупність документованих правил, процедур, практичних прийомів або керівних принципів у галузі безпеки інформації, якими керується організація у своїй діяльності.

Політика безпеки інформаційно-телекомунікаційних технологій (англ. ІСТsecurity policy) — правила, директиви,практика, що склалася, які визначають, як в межах організації та її інформаційно-телекомунікаційних технологій управляти, захищати і розподіляти активи, в тому числі критичну інформацію.

Для побудови Політики інформаційної безпеки рекомендується окремо розглядати такі напрями захисту інформаційної системи:

• Захист об’єктів інформаційної системи;
• Захист процесів, процедур і програм обробки інформації;
• Захист каналів зв’язку (акустичні, інфрачервоні, провідні оптичні, радіоканали та ін.);
• Придушення побічних електромагнітних випромінювань і наведень;
• Управління системою захисту.

При цьому по кожному з перерахованих вище напрямків Політика інформаційної безпеки повинна описувати наступні етапи створення засобів захисту інформації:

1. Визначення інформаційних і технічних ресурсів, що підлягають захисту;
2. Виявлення повної безлічі потенційно можливих загроз і каналів витоку інформації;
3. Проведення оцінки вразливості і ризиків інформації за наявної безлічі загроз і каналів витоку;
4. Визначення вимог до системи захисту;
5. Здійснення вибору засобів захисту інформації та їх характеристик;
6. Впровадження та організація використання обраних заходів, способів та засобів захисту;
7. Здійснення контролю цілісності і керування системою захисту.
8. Політика інформаційної безпеки оформляється у вигляді задокументованих вимог на інформаційну систему. Документи зазвичай поділяють за рівнями опису (деталізації) процесу захисту.

Програмно-технічні засоби і способи забезпечення інформаційної безпеки.

Класифікація засобів захисту інформації.

Засоби захисту від несанкціонованого доступу (НСД):.

• Засоби авторизації;
• Мандатне управління доступом;
• Виборче управління доступом;
• Управління доступом на основі ролей;
• Журналювання (так само називається Аудит)

Системи аналізу та моделювання інформаційних потоків (CASE-системи).

Системи моніторингу мереж:

• Системи виявлення й запобігання вторгнень (IDS / IPS).
• Системи запобігання витоків конфіденційної інформації (DLP-системи).

Аналізатори протоколів.

Антивірусні засоби.

Міжмережеві екрани.

Криптографічні засоби:

• Шифрування;
• Цифровий підпис.

Системи резервування

• Резервне копіювання
• Відмовостійкий кластер
• Резервний Центр Обробки Даних (ЦОД) для катастрофостійкої ІС

Системи безперебійного живлення:

• Джерела безперебійного живлення;
• Резервні лінії електроживлення;
• Генератори електроживлення.

Системи аутентифікації на основі:

• Пароля;
• Ключа доступу (фізичного або електронного);
• Сертифікату;
• Біометричних даних.

Засоби запобігання злому корпусів і крадіжок устаткування.

Засоби контролю та управління доступом в приміщення.

Інструментальні засоби аналізу систем захисту

Правові основи забезпечення безпеки інформаційний технологій 

Правові методи захисту інформації служать основою легітимного (законного) побудови ІС та використання інформації, створення систем захисту ІВ. У масштабах країни забезпечення інформаційної безпеки здійснює держава. Держава створює необхідні умови в країні для безпечного використання сучасних інформаційних технологій в інтересах державних органів, різних організацій та окремих громадян. Щоб вирішити цю проблему, держава зобов'язана:

• • виробити державну політику безпеки в інформаційній сфері;
• • сформувати законодавство, що регулює відносини в інформаційній сфері;
• • створити ієрархічну структуру державних органів, що виробляють і втілюють у життя політику безпеки інформаційних технологій;
• • створити систему стандартизації та технічного регулювання, ліцензування та сертифікації в галузі захисту інформації;
• • забезпечити пріоритетний розвиток вітчизняних захищених інформаційних технологій;
• • підвищувати рівень освіти громадян у галузі інформаційних технологій і забезпечення інформаційної безпеки, виховувати у них патріотизм і пильність;
• • забезпечити вільний доступ громадян до відкритої інформації;
• • захистити громадян країни від інформації, поширення якої заборонено нормативними правовими актами ;
• • встановити відповідальність громадян за порушення законодавства в галузі інформаційних технологій.
• Висновок : Присутня неодмінна важливість проблеми забезпечення безпеки держави в галузі інформаційних технологій.Вирішення цих масштабних завдань вимагає від держави насамперед розробити і втілювати в життя державну політику щодо забезпечення безпеки інформаційних технологій на всіх рівнях і в усіх сферах людської діяльності.